Формирование грамматического строя речи в онтогенезе (на украинском языке).
статья по логопедии (старшая группа) по теме

Формування граматичного ладу мови.

Що для людини означає поняття «граматична будова мови»?

Вчені – лінгвісти зазначають, що оволодіти граматичною будовою мови - це означає навчитися утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і минулого часу, відмінювати слова за відмінками і особами, вживати слова з суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядним і складнопідрядним реченням, тобто засвоїти морфологічну та синтаксичну системи рідної мови.

Опанування дитиною граматичної будови мови має велике значення, оскільки лише морфологічно і синтаксично оформлене мовлення може бути зрозумілим співрозмовнику і може слугувати для неї (для дитини) засобом спілкування з дорослими та однолітками.

Засвоєння граматичних норм мови сприяє тому, що мовлення дитини починає виконувати поряд с функцією спілкування функцію повідомлення, коли вона оволодіває монологічною формою зв'язного мовлення. Синтаксис відіграє особливу роль у формуванні і вираженні думки, тобто у розвитку зв'язного мовлення. Оволодіння граматично правильним мовленням здійснює вплив на мислення дитини. Вона починає мислити більш логічно, послідовно, узагальнювати, відволікатися від конкретного, правильно викладати свої думки.

Відомо (О.Р.Лурія), що слово є основною одиницею мови і мовлення. Але словниковий склад являє собою лише будівельний матеріал, який тільки при поєднанні слів у реченні за законами рідної мови може слугувати цілям спілкування і пізнання дійсності. І найбільш суттєвим є питання про засвоєння нею граматичної будови рідної мови .

Процес засвоєння дитиною граматичної будови за своєю психологічною та психофізіологічною природою складний і пов'язаний з аналітико-синтетичною діяльністю кори головного мозку.

 До шкільного віку в умовах нормального мовленнєвого розвитку діти практично оволодівають основними законами морфології та синтаксису. Дитина правильно будує не лише прості, але й багато конструкцій складних речень.

Зокрема в працях О.М.Гвоздєва виділяють наступні періоди формування граматичної будови мовлення.

Перший період – раннє дитинство – період речень, що складаються з аморфних слів-коренів. Цей період включає два етапи. Перший етап  - етап однослівного речення.

На цьому короткостроковому етапі дитина використовує лише окремі слова в ролі речення (однослівні речення). В її мовленні  спостерігається тільки невелика кількість слів, які вона використовує для висловлювання своїх бажань, потреб, вражень. Перші слова, які використовує маля, не мають певної граматичної форми, це аморфні слова-корені. В різних реченнях вони використовуються в однаковому звуковому оформленні, без змін («Ту – ту» - гуляти, поїзд, проїхала машина).

Другий етап - етап  речень із декількох слів-коренів. На цьому етапі дитина об΄єднує в одному висловлюванні спочатку два, потім три слова, тобто в мовленні дитини з΄являється фраза. Граматичний зв΄язок між словами відсутній(«Баба Мика ням» - Бабушка, покорми Милу).

Другий період – трьохрічний вік - період засвоєння граматичної структури речення. Цей період складається з 3 етапів:

Перший етап - формування перших форм слів.

На цьому етапі формування граматичної будови мовлення діти починають примічати різний зв΄язок між словами в реченні, починають розрізняти форми одного й того ж  слова.

Першими граматичними формами іменників є: форми називного відмінку однини та множини із закінченнями -и, -і, , формами знахідного відмінку із закінченням -у, іноді з΄являються форми родового відмінку із закінченням -и, закінчення -е для позначення місця, при цьому прийменник не вживається.

Першими граматичними формами дієслів є: наказовий спосіб другої особи однини, форми третьої особи однини теперішнього часу, зворотні та незворотні дієслова.

До двох років у дитини з΄являються прикметники, найчастіше у формі називного відміну чоловічого та жіночого роду, але без узгодження з іменниками. Таким чином, у мовленні дитини починають визначатися перші граматичні відношення між словами: узгодження іменників у називному відмінку однини з дієсловом дійсного способу, деякі способи керування дієсловами. Однак у мовленні дитини є велика кількість аграматизмів. На даному етапі відзначається розширення структури речення до 3-4 слів.

Другий етап - використання флексійної системи мови для вираження синтаксичних зв΄язків слів.

Словозміни в рідній мові характеризуються великою різноманітністю флексій, які систематизуються під час словотворення в різні типи дієвідмін дієслів та відмін імен. Через складність флексійної системи дитина не може одночасно засвоїти форми її словозміни.

Послідовність засвоєння дитиною граматичних форм слів визначається семантичною функцією та частковістю використання в мовленні оточуючих.

Загальною тенденцією дитячого мовлення є початкове засвоєння найбільш продуктивних флексій. Характерною рисою дитячого мовлення на цьому етапі є намагання уніфікувати основи різних форм слова. Таким чином, на початковому етапі дитина засвоює як найбільш загальні, найпродуктивніші правила формоутворення, пізніше оволодіває окремими правилами, винятками із загального правила (нормою мови), виникає диференціація всередині системи мови.

На цьому етапі в дитячому мовленні ще багато граматичних недоліків. Одні флексії замінюються іншими, але в межах одного граматичного значення.

Серед граматичних форм іменників засвоюються безреченнєві форми непрямих відмінків: знахідного, родового, орудного.

У мовленні дітей спостерігається диференціація форм однини і множини дієслів дійсного способу, засвоюються зміни за особами (крім другої особи однини), розмежовуються форми теперішнього і минулого часу, однак у минулому часі ще змішуються форми чоловічого, жіночого та середнього родів.

Словозміни прикметників ще не засвоєно, у мовленні дітей спостерігається як правильне, так і неправильне узгодження прикметника з іменником. У множині прикметники правильно вживаються лише в називному відмінку. У ряді випадків прикметники вживаються після іменників. Особові займенники вже засвоєні.

В усному мовленні етапі з΄являються деякі семантичні прості прийменники: в, на, у, з, але їх вживання не завжди відповідає мовній нормі, спостерігаються заміни прийменників, змішування закінчень.

Відбувається розширення та ускладнення структури речення до 5-8 слів, з΄являються складні речення, спочатку безсполучникові, потім складносурядні речення.

Третій етап - засвоєння службових слів для вираження синтаксичних відношень.

На цьому етапі дитина правильно використовує прості прийменники та багато сполучників, але під час вживання більш складних прийменників (з-за, із-за, з-під) спостерігаються аграматизмі.

Продовжується засвоєння більш конкретних правил словозміни, у тому числі диференціація морфологічної системи відмін іменників (засвоєння закінчень називного відмінка: -ов, -оми, -ох, відмінкових закінчень називного відмінка множини: -а, -на, закріплюється узгодження прикметників з іменниками в непрямих відмінках).

У мовленні дітей відбувається подальший розвиток складносурядного та складнопідрядного речень, засвоюються службові слова.

Таким чином, в основному засвоюється багато граматичних форм. Однак у повній мірі морфологічна система мови ще не засвоєна.

Третій період – переддошкільний вік – період подальшого засвоєння морфологічної системи.

У цей період дошкільник систематизує граматичні форми за типами відмін та дієвідмін, засвоює одиничні форми, причому значно скорочується вільне використання морфологічних елементів (словотворення), так як він оволодіває не тільки загальними правилами граматики, але й найбільш конкретними правилами, системою “фільтрів”, що накладаються на використання загальних правил. Засвоюється узгодження прикметника з іменником у непрямих відмінках, дієслівне керування.

Дослідження проведені під керівництвом Ф.О.Сохіна  показали, що вже до старшого дошкільного віку практичне оволодіння мовленням досягає досить високого рівня, причому засвоєння мови припускає елементарне усвідомлення явищ мови та мовлення, а також формування практичних мовленнєвих навичок.

Таким чином, до шкільного віку дитина оволодіває в основному всією складною системою практичної граматики. Цей рівень практичного оволодіння мови є дуже високим, що дозволяє їй у шкільному віці перейти до удосконалення у використанні граматичних закономірностей під час вивчення рідної мови.